Вогняна саламандра

Amphibia → Urodela → Salamandridae → Salamandra → Salamandra salamandra

Bisciabàggiu, Nèspuru surdu, Lajåza, Sirvèstru, Snèsctr, Ginèstru, Nespusùrdu

Вогняна саламандра — один із найвпізнаваніших італійських земноводних завдяки своїй надзвичайній глянцево-чорній шкірі з яскравими жовтими плямами або смугами, візерунок яких значно варіюється як між окремими особинами, так і між популяціями.

Самки можуть досягати загальної довжини 28 см, але зазвичай і самці, і самки залишаються в межах 20 см.

Голова невелика, округла, з двома великими привушними залозами, розташованими позаду виразних чорних очей; ці залози, разом із багатьма іншими, розміщеними на шорсткій шкірі, виділяють токсичні речовини алкалоїдної природи, які захищають від хижаків, інфекцій і зневоднення.

Тіло кремезне й міцне, з чотирма короткими ногами, оснащеними сильними пальцями, і помірно довгим хвостом того ж забарвлення, що й спина.

У личинковому віці саламандра має однорідне буре забарвлення, добре розвинені зовнішні зябра з боків голови та світлу пляму біля основи кінцівок: перетворення на дорослу особину відбувається шляхом метаморфозу, з поступовим зникненням зябер і появою характерного візерунка.

Вогняна саламандра не видає «пісні», але у разі небезпеки може коротко пищати або цвірінькати.

Вогняна саламандра широко поширена в Центральній і Південній Європі — від Піренейського півострова до Карпат і західних Балкан, з окремими популяціями в Північній Африці та Малій Азії.

В Італії вона масово зустрічається від Паданської рівнини до Сицилії, хоча відсутня в найбільш посушливих чи сильно урбанізованих районах.

У провінції Савона та західній Лігурії вид досить поширений, особливо на висотах від 200 до 1 000 м, але місцями зустрічається і біля рівня моря.

Віддає перевагу прохолодним, вологим лісовим середовищам, таким як каштанові, букові, дубові та змішані широколистяні ліси, часто поблизу чистих струмків, невеликих ставків, джерел або ділянок із рясною підстилкою та рослинністю.

Полюбляє ховатися під камінням, поваленими колодами чи серед коріння, використовуючи стабільну вологість лісових мікробіотопів.

Хоча досить пристосовувана, уникає надто відкритих або сонячних місць, де ризик зневоднення високий.

Сором’язливий вид із переважно присмерковою та нічною активністю: залишає своє укриття у дощові або вологі ночі, повільно пересуваючись по лісовій підстилці в пошуках їжі чи партнера.

Не схильна до далеких мандрівок, зазвичай здійснює лише короткі переміщення на кілька метрів від свого денного сховища.

Період активності зазвичай триває з лютого по листопад, хоча трапляються спостереження і взимку під час аномально теплої та дощової погоди.

Розмноження починається рано, часто вже у лютому: самці вступають у ритуальні поєдинки, щоб привернути увагу самок, підходячи до них хвилеподібними рухами та фізичним контактом.

Парування включає відкладання сперматофора, який самка підбирає внутрішньо для запліднення.

Сперматозоїди можуть зберігатися в сперматеці кілька місяців, що дозволяє відтермінувати запліднення.

Самки є яйцеживородними: вони виношують яйця всередині тіла і після періоду вагітності, що може тривати понад рік, народжують повністю сформованих личинок у мілких, чистих, насичених киснем водоймах; кожна самка може випустити від 10 до 70 личинок (зазвичай 20–40), які завершують метаморфоз приблизно за місяць.

У гірських районах часто трапляються прямі пологи: на вологий ґрунт народжуються крихітні, вже метаморфозовані молоді особини.

Вогняна саламандра — нічний хижак, спеціалізований на полюванні на наземних безхребетних: основу її раціону складають дорослі комахи та їхні личинки (жуки, мухи, метелики), дощові черв’яки, павуки й дрібні молюски, іноді доповнені іншими мешканцями підліску.

Яскраве попереджувальне забарвлення у поєднанні з виділенням токсичних і неприємних на смак речовин призводить до того, що вогняна саламандра має дуже мало природних ворогів, серед яких лише рідкісні опортуністи, такі як щури (Rattus rattus), деякі птахи та зрідка змії.

Домашні тварини (собаки, коти, кури) іноді можуть нападати на неї, але зазвичай швидко відступають, відчувши токсичність шкіри.

Основні загрози сьогодні пов’язані з діяльністю людини: загибель на дорогах, фрагментація та забруднення середовища, пожежі та зміни мікроклімату — всі ці фактори сприяють зниженню чисельності місцевих популяцій.

Вогняна саламандра є героїнею численних народних легенд, зокрема хибної думки, що вона «не боїться вогню» або надзвичайно отруйна для людини. Насправді її шкірні виділення містять алкалоїди, такі як самандарин, і інші токсини стероїдної природи, здатні подразнювати слизові оболонки та чутливу шкіру, але не смертельні для людей (летальна доза — LD₅₀ — для дрібних ссавців становить від 2 до 40 мг/кг, а для людини відомі лише поодинокі випадки місцевих алергічних реакцій).

Тим не менш, рекомендується уникати прямого контакту з очима, ротом або ранами, щоб запобігти подразненню.

Тривалість життя у природі може перевищувати 20 років; у захищених умовах відомі випадки, коли особини доживали до понад 50 років.